«Кассія»: історія натури у вині


Засновником виноробні «Кассія» є Микола Касьяненко. Його винна любов розпочалася ще з колиски у винограднику, а винна справа — у 2014 році у власній садибі в селі Мила на Київщині. Перед тим було декілька років експериментів, аби зробити вино таким, яке приємно пити самому та не соромно пригостити когось.

До виноробства приєднався син Миколи, Володимир. Вони використовують кахетинську технологію виробництва. Вино роблять виключно натуральним методом: це ферментація на диких дріжджах і без використання сульфітів. Виноград — з Одещини, бочки — з-під Житомира, але є і французькі барріки.
Біля лісу розташований гарний будинок, поруч із ним у двох місцях помітні сліди мінометного прильоту. Росіяни були за 800 метрів від будинку, а після ворожого обстрілу сім'я виїхала: залишився тільки пан Микола, власник виноробні, і його пес Мартин. І цей пес — найцінніше, що він мав тієї миті. Навіть про вино тоді не думалося: бо що те вино, якщо поруч на Житомирській трасі були розстріляні люди?
«Коляску чи люльку ставили у винограді, а іграшками була виноградна лоза»

Якщо коротко описати шлях Миколи Касьяненка до виноробства, буде так: прийшло з віком. Якщо ж довше — розпочалось усе з коляски у виноградній лозі:

«Я із сім'ї геологів, народився під Києвом, у селі Володарка — це було в грудні. А вже у квітні батьки виїхали на кордон Молдови та України і пропрацювали там майже все літо до пізньої осені. Батьки казали мені, що коляску чи люльку зі мною ставили у винограді, а іграшками була виноградна лоза».
Це було дуже далеке і неусвідомлене, але перше знайомство з вином. Наступне, вже цілком свідоме, було в селі Любимівка Херсонської області. Туди винороб поїхав до свого однокурсника, в якого вперше побачив винний підвал. За тим були українське Закарпаття та Італія. Згодом, коли Микола переїхав на Київщину, з усього побаченого раніше нарешті склався єдиний пазл, і в нього виникло бажання зробити своє вино.

«Якщо людина живе на Кавказі чи у Криму та робить там своє вино, то і я тут теж можу зробити», — думав тоді винороб.

Справі вчився із книжок та інтернету, щось брав від інших виноробів. Микола експериментував декілька років, а у 2014 році нарешті зробив вино, яким можна було похвалитися. Воно ще не було досконалим, але це вже було вино, яке «приємно пити самому і ним не соромно пригостити когось».

Того особливого вина у винороба ще залишилося дві пляшки.

Вино як квінтесенція людської праці

Вирощуванням винограду для «Кассії» займається давній товариш Миколи з села Кам'янка Ізмаїльського району на Одещині. Спочатку він привіз виноград сорту Каберне, потім — Мерло, згодом — Шардоне. Зараз він контролює весь процес вирощування винограду, а коли йде процес збору — чоловіки радяться телефоном.

Між ними є цілковита довіра та розподіл ролей виноградар/винороб. Адже на відстані складно контролювати, як росте виноград, та одночасно з цим робити вино. Виноград з Одещини доставляють найкоротшим способом: увечері — дзвінок виноградара, а рано-вранці ягоди вже на Київщині.
Я ставлюся до вина не як до алкоголю. Вино — це отой вінець усього, що зробили люди. Така квінтесенція людської праці: тих, хто обробив землю, зібрав виноград, привіз — і тих, хто виготовив вино
«Таке враження, що в іншому житті я цим уже займався…»

Вина «Кассії» натуральні, їх виготовляють за кахетинською технологією виробництва: вино шумує разом зі шкірочками, м'якоттю та кісточками плодів.

«Привозять виноград — ми його перемолотили, зсипали, днів 10–12 він активно бродить (два рази на день варто помішувати), потім заспокоюється й переходить на тихе бродіння. Далі вино у ємностях під пневмокришками стоїть до березня. Після пів року такого стояння його віджимають на пресі та зливають у чани», — розповідає Микола.

Для подрібнення винограду винороб використовує дерев'яну дробарку, яку зробив майстер із Закарпаття.
За концепцією, винороби взагалі не використовують сірки. Штучних дріжджів і стабілізаторів також не додають. Використовують лише дикі дріжджі.

«Вино добре зберігається у звичайному погребі, якщо воно повністю збродило, відгуляло, і в ньому немає залишкового цукру, а отже — немає повторного бродіння», — пояснює господар.

На виноробні є авторські вина із сортів Сапераві, Мерло, Каберне, Піно Нуар, Одеський Чорний, Рислінг, Ркацителі та Шардоне.

«У мене таке враження, що в іншому житті я цим вже займався. Немає такого, що у виноробстві для мене нове», — зізнається Микола.

Господар дає нам скуштувати Рислінг і Каберне — вино живе, свіже та ще трохи кусюче. Микола переконує: «Воно ще дійде».
Син планує продовжувати справу батька

Кількість виготовленого за рік вина залежить від того, як вродив виноград та які потреби має сім'я. Микола Касьяненко скромно каже про «потреби сім'ї», бо ліцензії винороб не має, тож у великих кількостях вина поки не робить.

Втім, про його вино вже ходять легенди: люди приїжджають на дегустації, спеціально вишукують на ярмарках, щоб спробувати. «Кассію» купують і перепродають — а що це, якщо не знак якості?
Виробництво можна було би збільшити, але я буду робити стільки, скільки зможу сам зробити і проконтролювати. Я таке нікому не можу довірити. Почни передавати — це буде масмаркет
Винороб порівнює своє вино з малою дитиною. А батьки, на його думку, завжди краще виховають дитину, ніж чужі люди. Тому до такої важливої справи він долучив тільки сина Володимира. Спочатку попросив допомоги у підготовці до фестивалю:

«Син сказав, що допоможе, але за однієї умови: ось поки їдемо на виставку, я повинен йому розповісти все, що знаю про вино. Він влаштував мені справжній слідчий допит».

На фестивалі Володимир усе роздивився, усіх послухав — і захотів і собі долучитися до виробництва вина, лише запропонував змінити найменування та етикетку. Назву «Кассія» обрав похідну від прізвища сім'ї. А ще касія — це вічнозелене дерево із сімейства кориці та італійське ім'я. До того ж самого Миколу і його братів у дитинстві гукали «касею».

На етикетці вина зображений кінь — так теж захотів Володимир, бо дуже любить цих тварин.

«Кінь — це символ чистоти і благородства. У давнину, коли мандрівники йшли, бачили джерело і не знали, чи можна з нього пити, то давали воду коню. Якщо кінь не пив — вода отруєна».
Володимир Касьяненко стажувався у Німеччині на виноробні Dr. Loosen/Villa Wolf. Війна поламала плани, і чоловік повернувся на колишню роботу. Та після війни планує знову вирушити до Мозеля: там на нього чекають і зараз. А майбутнє життя планує зв'язати з виноробством — у такий спосіб продовжити справу батька.

Ми спустилися в охайний погріб, де вина дозрівали та чекали свого часу. Микола заговорив про російські прильоти та евакуацію: у будинок поцілили з міномета, і сім'ю довелося вивозити. Він залишився вдвох із собакою Мартином: разом спали, разом вибиралися — і ця спорідненість душ давала жагу до життя.

Послухати про взаємну відданість приходить і сам Мартин: заглядає до погреба.
Через рік після звільнення села крім слідів, які глибоко засіли у пам'яті, лишаються сліди мінометних прильотів біля будинку та міни в лісі, через які туди не ступиш. Та це не заважає Миколі створювати чудове вино: урожай нелегкого 2022 року був доволі хорошим.

А вино — насамперед історія людини: коли ми п'ємо вино, згадуємо винороба. Без знайомства з Миколою ці вина смакували би по-іншому: натуральне вино — це натура людини, яка його робить.

Автори: Roman Zajac, Надія Маєвська

Фото: Roman Zajac



Вас може зацікавити: